Синдром професійного вигорання – це свого роду психологічна форма захисту і може проявлятись підвищеною втомою, тривожністю, депресією. Досвід лікаря пов’язаний з його стажем професійної діяльності. Пацієнти віддають перевагу лікарям зі стажем і очікують від них особливих результатів від лікування. Однак лікар не бог і можливості медицини обмежені, а тому надії пацієнтів не завжди виправдовуються, що може викликати психологічний дискомфорт лікаря.

З часом у де-якої категорії лікарів виникає професійний цинізм, що може спричинити деформацію особистості лікаря.

Професійна адаптація, якій потрібно навчати лікарів, дає можливість адекватно реагувати на страждання, біль чи навіть смерть пацієнта.

Спеціальність лікаря зобов’язує його повністю зануритись у професію, підвищувати свій професійний рівень, стати рабом медицини. Коло спілкування лікарів звужується до професійного оточення і такі спеціалісти живуть у своєму замкнутому середовищі. Це також свідчить про професійне вигорання.

У багатьох країнах термін роботи лікаря регламентується при цьому проводяться тестування компетенцій психотерапевтом.

Професію медика по рівню особистої та професійної відповідальності важко порівняти з іншими професіями.

Вважаю що необхідно створити особливі умови роботи медичних працівників та підвищити стандарти соціального захисту цієї категорії працівників.

І. Шумлянський, заслужений лікар України, лікар невролог