Лікувальний заклад – це не установа, яка має повністю утримуватися за рахунок бюджету. Основна проблема полягає навіть не в тому, скільки коштів отримує медичний заклад від держави, а в тому, який рівень менеджменту в лікарні

Щоб здійснити успішні реформи в охороні здоров’я країни з перехідною економікою, потрібно дотримуватися кількох принципів: автономізація, роздержавлення взаємовідносин, самоврядність. Проте автономізація медичних закладів – це не «вільне плавання», лікувальний заклад має виконувати покладені на нього функції. З іншого боку, я вважаю, що реформування галузі потрібно починати не з якогось вузького сектору, приміром, зі зміни статусу лікарень, а з турботи про економічну базу функціонування системи (в тому числі й лікувальних закладів), тобто з того, де брати кошти на охорону здоров’я і як їх використовувати. І це питання більше стосується Міністерства фінансів, аніж МОЗ України. А вже звідси логічно випливає, що лікувальний заклад має стати повноцінним суб’єктом господарської діяльності. Не так важливо, як ми називаємо лікарню (неприбуткове комунальне підприємство, лікувальний заклад чи якось інакше), неприбутковість має бути визначена нормами права, котрі надають свободу у фінансово-господарській діяльності. Адже основна проблема полягає навіть не в тому, скільки коштів отримує медичний заклад від держави, а в тому, який рівень менеджменту в лікарні. Лікувальний заклад – це не установа, яка має повністю утримуватися за рахунок бюджету. А щоб не було «перекосів», потрібно перейти до подушного фінансування надання медичної допомоги. Тоді в керівника не буде спокуси (і права) скоротити необхідні ліжка чи штат на власний розсуд, якщо в них існує потреба. З цією ж метою мають бути розроблені відповідні соціальні стандарти, але лише після ґрунтового аналізу реальних потреб у ліжках й кадрах (за останні 3-5 років). Відтак буде визначено межу, яку не зможе переступити керівник закладу охорони здоров’я.

"Ваше Здоровя" № 5-6 від 06.02. 2015р.